З любов’ю до України

З любов’ю до України

Виховна година.

                                               

Мета: формувати громадянську позицію в учнів, розуміння особистої причетності до долі України, шанобливе ставлення до нетлінних духовних скарбниць народу, повагу до національних символів, традицій, оберегів;  виховувати в учнів почуття патріотизму, національної свідомості, любові до рідного краю.

Обладнання:  презентація  «Моя Україна», пісні про Україну.

Епіграф:«Україна моя починається

Там, де туга моя кінчається,

Край дороги, як пісня чаїна,

ПочинаєтьсяУкраїна.

Україна моя починається

Там, де доля моя усміхається,

І, як небо, як даль солов'їна,

Не кінчаєтьсяУкраїна»(П. Осадчук)

Зміст уроку

           Добрий день , шановна  родино ! Я не  помилилась , бо думаю , що сьогоднішнє свято  з’єднає  нас у велику  родину .

            В Україні є  один давній звичай. Всяку нову добру справу починати з молитви. І нашу виховну годину  розпочнемо з молитви, яку написав поет

Євген Сверстюк:

Слава тобі, Господи,

Під сонячним небом,

Де я народився,

Дай нам велику силу на подвиг оновлення,

Зміни нам ліниві серця

І оживи душі,

Щоб ми могли в поті чола

Орати і сіяти свою занедбану ниву,

Просвіти, Господи, душу мою

І відкрий мені дорогу стати тим,

Ким повинен бути на землі твоїй.

Учитель:   Кожна людина з великою любов’ю та душевним  тремтінням згадує місце, де народився, де минули дитячі літа, де розквітає чудова пора життя  - юність, де набувають зрілості думки, справи, почуття, своє родинне вогнище, де живуть матуся та тато, сестри, брати. І якщо скласти до купи всі наші родини  отримаємо велику державу, назва якій Україна.

-         Що таке Україна для кожного з вас? (учні наводять свої думки, асоціації, аргументують власне сприйняття України як держави, наводять приклади з власного досвіду).

Учень

«Україна моя починається

там, де туга моя кінчається,

Край дороги, як пісня чаїна,

Починається Україна.

Україна моя починається

Там, де доля моя усміхається,

І, як небо, як даль солов'їна,

Не кінчаєтьсяУкраїна»

                                    (П. Осадчук)

Учитель.Україна! Наша рідна земля, наша Батьківщина. Вона для всіх, хто її поважає і любить, вона - колиска найкращих у світі пісень, вона - вічна надія на волю і кращу долю.

Учениця: Макар Ірина   (Слайд 1 – 11)

Дивися, безкрайнєє, синєє небо,

Стоїть над землею, неначе шатро.

Воно посилає любов нескінченну

 І щиро дарує надію й добро.

Хай знає весь світ про казкову країну

Де синєє небо та жовті поля.

Хай квітне щаслива моя  Україна

 Найкраща , безцінна, любима   земля

Учень.( На фоні  пісні  «Україно»  у виконанні Тараса Петриненка)  

        Чи є десь на землі такий край, де тихі травневі ночі пливуть на крилах солов’їних пісень, де вранці джерельною водою вмивається латаття, де у вільному степу п’янієш від пахощів трав. Де все грає силою,наче чарами манить до себе художник.
           Україна! Це вона несе на крилах любові душу народу через віки і не меркне у вічності, бо тримає її на землі наша любов.
           Ми українці, Україна –наша рідна земля, яку ми любимо, плекаємо , прославляємо у віршах. Благословенна, овіяна легендами українська земля, оспівана в прекрасних ліричних рядках. 

       

 Учениця

                          ЛЕГЕНДА  ПРО  УКРАЇНУ

       Колись  давним – давно  в  одному  селі  жила  бідна вдова . В  неї  народилась  дівчинка – маленька, крихітна , гарненька . І мати  стала  думати  , яке  ім’я  дати  своєму  дитяті . Тут  звідки -  невідомо ,  осяяна  маревом , з’явилася  в  її хатині  чарівниця . Вона  з  тривогою  і  жалістю  подивилася  на  немовля  і  сказала : « Не  давай імені  дитині , вона  сама  його  знайде , а  якщо  даси , то  вона  помре» .

         І ось дівчині   виповнилось 16 років. Задумала  вона вирушити  в  білий  світ  , щоб знайти  своє  ім’я .   Ішла  день  , ішла  другий  і  вийшла  вона  в  чисте  поле, жовте-жовте  і пшеницею  колоситься .

       Раптом  потемніло  синє  небо , здійняв  вітер куряву , полягла до  землі  колосиста  пшениця , із-за обрію  насунула  чорна  хмара . Почувся  тупіт  та  іржання  коней  , брязкання  зброї , вигуки  чужою  мовою .Це  були  війська  хана Батия .

   Попереду  їхав  сам  хан . Раптом  він  побачив  красуню-дівчину , вигукнув :

«Укра-юина»  , що на  його мові  означало «Дівчина  молода». Дівчина  кинулась тікати , хан  схопив  її і  забрав  з  собою . Мати , побачивши це , опустилась на  коліна і  стала  благати  Господа Бога захисту  для  своєї  єдиної доньки .

         Пішла  вона  плачучи  шукати  свою  дитину . А в  пам’яті  в неї  лишилось лиш  одне - Україна , Україна . Йшла …з очей  падали сльози .І  там  , де  на  землю впала сльозинка  , проростала  квітка волошка . Мати  йшла боса , збивала , колола  ноги , іде  на землю  падала крапля  крові – виростали  маки .

    Де  пройшла  мати по  землі , так  і стала  та  земля  зватися Україною.

Учитель.     Рідний  край …Він  починається  від  батьківського  порога , стежини , стрункої  тополі  , твоїх воріт , з  барвінку , який  ніжно  стелиться  по  садочку . Найсвятішими для  нас  є  слова : Україна , Батьківщина  .  Адже Батьківщина  - це  не  тільки  Україна , а й рідна  домівка і  те місце , де  ти  народився і  виріс  де  минули найкращі  роки  твого  життя .

Мисаковець А  

Моє село, чарівний Пнікут,

Мій рідний край, моя земля.

Тут народилась, тут живу я,

І тут для мене сонечко сія.

Мені так люба рідна школа

 І той ставок серед села.

Все рідне тут і навіть та діброва,

Що будяками заросла.

Люблю я церкву, костел біля дороги,

Стоять у центрі й кличуть нас усіх,

Прийти сюди і помолитись Богу,

Щоб нам простивсь усякий гріх.

Як мені любо йти села стежками,

Збивати вранці із трави росу.

І цілувати ніжні руки мами,

Коли у сні, а часом наяву.

Ніде у світі так не світять зорі,

Як у моєму рідному селі.

Повітря чисте, квітів ціле море,

Все любе серцю й дороге мені.

-         Що потрібно людині до щастя? Часом нам здається, що треба мати великий дім, дорогу іномарку, грошей неміряно, дорогоцінні прикраси . А поет щастя людини бачить в іншому:

                  Мені  над  усе  більш  нічого не  треба :

                  Домівка  матусі  , волошки  в  житах ,

             Вишневий  світанок , полив’яне  небо,

            І  сиза  роса  на  траві  при  шляхах .

                       Таке  все  тут  миле , доступне   і  гідне –

                      Високі  тополі  і  тихе  село …

                       Таке  сокровенне , насущне і  рідне ,

                      Воно  в  мою  душу  навіки  вросло .

            Коралі  калини  і  мамині очі ,

            І доля  -  з  лелечого наче  крила .

            Я більшого  щастя  на  світі  не  хочу,

            Щоб  лиш  Україна  міцніла й цвіла .

                                                                     В. Вихрущ

(Слайд 12 – 19)

Учитель. Її краса, краса нашої рідної землі  не залишала байдужими митців інших країн. І хто побував тут, обов’язково мріє повернутися знову.

       Україна для Гоголя була матір’ю, колискою,коханою, молитвою. Він дихав нею в свої найкращі роки, бігав хлопчиком на її землі, а потім згадував в далеких подорожах, як материнську ласку, як найкращий подарунок буття.

Україна!З якою любов’ю оспівав її Микола Васильович Гоголь у «Вечорах на хуторі біля Диканьки»!

       

(Слайд 20 – 24)Настає останній день перед Різдвом. Ясна зимова ніч. Величаво піднявся на небі місяць, щоб посвітити добрим людям й усьому світові,щоб усім було весело колядувати і славити Христа.

      А тепер погляньмо ,що ж робить ,залишившись сама, красуня Оксана.

(Інсценізація уривку з повісті Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки» , Оксана перед  дзеркалом)

По виході батька свого, Оксана довго ще чепурилася та вихилялася перед невеликим в олов'яній оправі дзеркалом і не могла намилуватися з себе.

"І чого людям надумалось розславляти, нібито я гарна?" "Брешуть люди, я зовсім не гарна".

"Хіба чорні брови та очі мої такі гарні, що вже подібних до них немає й на світі? Яка тут краса в цьому кирпатенькому носі? і в щоках? і в губах? ніби гарні мої чорні коси? Ух! їх можна злякатися увечері: вони, як довгі гадюки, переплелись та обвились круг моєї голови. Я бачу тепер, що я зовсім не гарна!" "Ні, гарна я! Ой, яка гарна! Диво! Яку радість принесу я тому, кому буду жоною! Як милуватиметься з мене мій чоловік! Він нестямиться від радості! Він зацілує мене на смерть". "Егеж, парубки, чи ж вам до пари я? ви погляньте на мене, як я плавно виступаю; у мене сорочка вишита червоним шовком. А які стрічки на голові! Вам довіку не бачити пишнішого галуна!

                                                                                                    
(Слайд– 25 – 28)

Учитель:З юних літ Гоголь мріяв про прекрасне життя могутніх,патріотичних людей. «Немає почуття прекраснішого, ніж любов до Батьківщини; зраду їй ніщо не може ні спокутувати,ні виправдати». Ця думка не полишала його упродовж усього життя. І вона прозвучала в його історичній повісті «Тарас Бульба».

         Українець за походженням,Гоголь був добре обізнаний із традиціями ,звичаями і побутом рідного краю, а також володів художньою інтуїцією та естетичним сприйняттям життя. Все допомагало йому створити новий художній материк на карті світової літератури з Диканькою і Миргородом, диким степом і Козацькою Січчю.

-         А якими почуттями переповнювалося серце поета, для якого Україна – чужа сторона?

Учень  

Ти українськими шляхами

Проходив тут у давнину

Стрічаючись із кобзарями,

Ти слухав пісню їх сумну -

Про Запоріжжя й Морозенка,

І про Хмельницького похід,

Про трьох братів і бідну неньку,

І про безкрає море бід…

        Так написав про враження поета Олександра Пушкіна від перебування на українській землі Микола Терещенко.(Слайд 32 – 38)
         Дніпро й Київ виникають в художній уяві поета в романтичній поемі «Руслан і Людмила» задовго до відвідування Києва. Перебування ж у столиці давньоруської держави , київські кучугури й дніпровські береги сприяли поетичній обробці легенди про загибель князя Олега. Поет відвідав його могилу на Щекавиці. Одним із джерел написання балади «Пісня про віщого Олега» стала легенда про князя у «Повісті минулих літ», записана Нестором –літописцем.  Легенду про князя Олега Пушкін знав ще з юнацьких років , вивчав також історичні документи про Київську Русь, про її зміцнення за часів правління князя Олега.

(Учень читає уривок із балади « Пісня про віщого Олега» )

(Слайд 39 – 48)
  Учениця Понад дев’ять місяців перебував в Україні і Адам Міцкевич, відомий польський поет. За цей час він відвідав Київ, Харків, Одесу.
Під час перебування у Харкові познайомився з відомим українським письменником Гулаком-Артемовським, який потім зробив переспів балади «Пані Тодоровська» українською мовою.
             Та особливе місце серед творчих зупинок поета посідає Крим. Природа цієї «землі богів і поетів» дала поштовх творчому натхненню. «Країна розкоші прослалась піді мною»,- так писав про цю землю поет.
             Перебуваючи у Криму, милується неповторною природою півострова. Не залишають байдужими поета Бахчисарай та Байдари, Акерманські степи та Аюдаг.
              Ніжною чарівністю полонила його Алушта вдень і вночі.

(Учні читають сонети А. Міцкевича «Алушта вдень» , «Алушта вночі»)

Алушта вдень

Скидає вже гора туманні з себе шати,

Намазом  ранішнім росистий лан бринить,       

Ліси колишуться і ронять з верховіть,

Як з чоток дорогих, рубіни і гранати³.

  Мов квіти, що дала природа їм літати,

  Знялись метелики веселкою в блакить,

  І діамантами вся далеч майорить;

  Там, далі, сарани потягся рій крилатий.

Де Де скеля серед хвиль гранітна вигляда,

Нуртує й піниться розгнівана вода,

В ній іскри миготять, як тигрові зіниці.

То бурі-вісниці для берегів земних,

Ген— хвилі лагідні у вічній хитавиці,

Човни і лебеді гойдаються на них.

Алушта вночі

Свіжішає вітрець, жарота відлягає,

Світильник золотий спада на Чатирдаг,                        

Розбився на скалки у нього на плечах                        

І гасне. Мандрівник спинився, поглядає.

Чорніє пасмо гір, дрімотна ніч у гаї,

Шепочуть, мов крізь сон, потоки у садах,      

І квітів музика — солодкий ллється пах, 

Що для ушей мовчить, до серця промовляє.

  Мене вколисують пітьма і тишина,-

    Аж от немовби вся гойднулася колиска

     То світлий метеор блакить перетина.

О ноче східна! Ти — неначе одал

Що поцілунками зчаровує до сну

І раптом будить знов жадобу вогняну..

 Учень. Австрійський поет Райнер Марія Рільке усе життя мандрував світом. Він відвідав Францію, Італію, Іспанію, Росію. Двічі побував в Україні.
Перша подорож пробудила в поетові інтерес до історії Київської Русі. Рільке був глибоко вражений Софійським собором і Києво-Печерською Лаврою .У Лаврських печерах Києва поет побував кілька разів. У листі до матері писав:«Сьогодні кілька разів мандрував підземними ходами. Це найсвятіший монастир…В моїх руках палаюча свіча. Я пройшов усі ці підземелля раз на самоті, раз із людьми».

 Учень Вдруге його маршрут пролягав від Києва до Кременчука, Полтави, Харкова, і той шлях українськими степами глибоко запав у поетову душу. Великим переживанням Рільке стала краса української природи,безмежжя рівнини й степу.
            На українській землі поет знайшов жаданий приклад гармонійного єднання людей і природи,Бога і землі. Рільке навіть планує назавжди переселитися до Києва, у це « близьке до Бога місто». Повернувшись додому, поет записав у щоденнику: « Згадую полтавські степи,надвечірні зорі, хатки й охоплює сум, що мене там немає».
            Враження від перебування в Україні знайшли відображення в збірці « Книга годин». У цьому циклі Рільке поставив Києво-Печерську Лавру в один ряд з найвеличнішими пам’ятками культури людства, зобразив сліпого співця-кобзаря, перед яким схиляє голову, як перед незрівнянно духовно вищою особою. В його вуста він вклав дому Пісню про Правду.  І, коли читаєш її, то забуваєш, що це написав австрієць, здається, що це слова споконвічного українця , щирого патріота.                                                                                                                                        

Учениця  читає Пісню про Правду (уривок) 

Учитель.Угорці про Україну. Пісня «Думи мої, думи мої…»(фрагмент)

Українська тема сьогодні.

Учениця виконує пісню

      Розмову  про  Україну  та про її символи , про народ можна  вести без  кінця  - краю  , бо така  багата  і щедра  наша  земля , така славна  її історія  . Хочу  , щоб кожен з  вас  запам’ятав  те, про що ми сьогодні  говорили . Любімо  свою землю , випрошуймо у  Всевишнього  ласки  і  допомоги , вивчаймо , знаймо  і  поважаймо її символи , не  даймо нікому її скривдити  .

Молитва за Україну «Боже, великий, єдиний…»